09-06-2011

755

Наприкінці травня в Україні та її Збройних Силах урочисто відзначили Міжнародний день миротворців ООН. З вуст представників вищого керівництва держави, Міністерства оборони України, представників громадськості наші нинішні та колишні «блакитні шоломи» почули чимало добрих слів. Справді, важко сперечатися про величезний внесок українських військовослужбовців, які виконували та виконують завдання в різних куточках світу під прапором Об’єднаних Націй, у справу підтримки миру й безпеки та зміцнення позитивного іміджу України на міжнародній арені. Так само, як неможливо заперечувати й важливість для всього Українського війська досвіду, набутого ними під час виконання реальних миротворчих завдань, які стають дедалі актуальнішими як в регіональному, так і міжнародному масштабі.

Водночас експерти констатують: українські військові, з честю виконавши покладені на них завдання та повертаючись додому, на превеликий жаль, не завжди відчувають належну турботу з боку держави. Міністерство оборони України, як відомо, робить усе можливе, аби «компенсувати» в плані соціального захисту цим солдатам та офіцерам ту моральну (а коли й фізичну) шкоду, якої вони зазнали під час участі в різноманітних збройних конфліктах. Проте не все залежить від військового керівництва — для вирішення деяких питань не обійтися без ініціативи, зокрема — законотворчої, державного рівня.

Саме про це йшлося на круглому столі з проблематики соціального захисту українських миротворців, проведеному в Києві за участю представників громадських організацій — Міжнародної асоціації «Солдати миру» в Східній Європі на чолі з членом Громадської ради при Міністерстві оборони України Юрієм Донським та Комітету з питань медико-соціальної реабілітації миротворців на чолі з Надією Новосельською (вона ж свого часу очолювала українську громадську організацію Комітет жінок-миротворців).

Закони змінюються, ризик — ні

Учасники круглого столу нагадали сумні цифри: за час участі ЗС України в миротворчих операціях у різноманітних конфліктах, виконуючи завдання з підтримки миру, загинули близько 50 осіб. Водночас уже після повернення додому за цей же період померли більше ніж 200 вчорашніх «блакитних шоломів», з них за останні два роки лише в Києві пішли з життя 10 військовослужбовців.

При цьому якщо в Україні помирає державний службовець, його сім’я отримує щомісячну виплату за втрату годувальника у розмірі 70% від його заробітку. Якщо ж гине миротворець — тільки 30%. Миротворці досі не мають в Україні свого центру реабілітації, та й взагалі, якщо в Міноборони ведеться ретельний облік осіб, які проходили службу в миротворчих місіях у складі контингентів або спостерігачів (тобто військового персоналу ООН), то на державному рівні, після звільнення цих військових з лав ЗС України, подібного реєстру фактично не існує. Тобто «вирахувати» колишніх миротворців можливо через військкомати, за допомогою яких опікується ними знову ж таки Міноборони. Тоді як, на погляд учасників обговорення, питанням створення єдиної бази даних для колишніх «блакитних шоломів», як і питаннями їхнього подальшого соціального захисту, повинна займатися відповідна «спеціалізована» державна структура.

За твердженням представників громадських організацій, які взяли участь у круглому столі, їхні структури неодноразово зверталися до керівництва відповідних державних органів із проханням створити єдиний Державний реєстр учасників миротворчих операцій. Проте це питання «зависло», і сьогодні держава не обтяжує себе значною турботою про цих людей, медична і реабілітаційна система для колишніх миротворців не працює, а державний бюджет не фінансує окремим рядком надання медичного забезпечення учасникам миротворчих операцій.

Та все починається з малого: відшукуючи невелику кількість громадян, які, мовляв, незаслужено отримали статус учасників бойових дій, перебувавши у певному миротворчому контингенті протягом кількох діб чи навіть годин (насамперед йдеться про посадових осіб не лише військового відомства, а й інших державних органів, які приїжджали сюди у службові відрядження), відповідні структури почали різко звужувати коло тих, хто взагалі має право отримати відповідний статус. Таким чином, ще кілька років тому парламент не лише перестав надавати статус учасників бойових дій в нових миротворчих місіях, але позбавив його й тих, хто виконував завдання у складі давно діючих контингентів — зокрема, у Косові.

Проте сенс миротворчості залишився тим самим — це виконання завдань у зонах конфліктів, з невід’ємним ризиком для здоров’я та життя військових, з необхідністю демонстрації високого рівня професіоналізму, з постійним станом неабиякого фізичного та морального навантаження й стресу. Тобто з усім тим, що позначається на моральному й фізичному здоров’ї миротворців через тривалий час після повернення додому. Саме тому в абсолютній більшості країн світу така діяльність цілком обгрунтовано має статус бойової, з усіма відповідними соціальними пільгами для цих військовослужбовців.

«Масштаб» проблеми — 50 тисяч чоловік

У результаті ми маємо ситуацію, коли в нашій державі статуси миротворця та учасника бойових дій існують окремо, при тому, що перший не має таких чітко оговорених законодавством преференцій, як «бойовий». У той час як сама участь військовослужбовця в миротворчій операції автоматично означає, що він проходив службу де-факто у бойових умовах, адже саме в цьому полягає власне сенс миротворчості ООН.

— Головна проблема — це адаптація людей після повернення з зони конфлікту. Різниця України з іншими державами полягає в тому, що будь-яка операція за кордоном в іноземних арміях — це бойова операція, на яку складається план, вона має конкретну назву, і участь у ній розглядається як бойова діяльність, — зауважив з цього приводу представник Міжнародної асоціації «Солдати миру» в Східній Європі, член Громадської ради при Міністерстві оборони України Юрій Донськой. — Українські ж парламентарі не розглядають цю діяльність як бойову, а суспільство ставиться до миротворців мало як не до військових туристів. Це, зрозуміло, анітрохи не відповідає дійсності, тому що для використання миротворчого персоналу має бути рішення Президента України, яке потім затверджує Верховна Рада, для кожного випадку є рішення Ради національної безпеки та оборони України.

Його підтримує й глава Комітету з питань медико-соціальної реабілітації миротворців, учасник миротворчої операції в Югославії Надія Новосельська:

— Я сама була в миротворчих місіях і на собі відчула ці стреси. Люди зверталися в медичний пункт по допомогу з різними хворобами, які часто виникали під впливом стресу. Всі держави, які беруть участь у миротворчих операціях, мають систему реабілітації. Окрім іншого, представника української держави пізнають ще й по миротворчих операціях. З одного боку, ми встигаємо показувати себе на міжнародній арені, а ось коли людина повертається, не відпрацьовуємо. Якщо буде така система реабілітації, а це може бути спеціалізований санаторій, щодо  створення якого ми подавали свої заявки протягом багатьох років, то люди почуватимуться спокійніше, колишні миротворці зможуть час від часу туди звернутися, матимуть психологічну підтримку. На сьогодні вони можуть потрапити в центр реабілітації для афганців госпіталь «Лісова поляна», але його місткість невелика. Україна має 50 тисяч учасників миротворчих операцій, тож невже не можна вирішити цю проблему?

За словами Новосельської, лікарі, які брали участь у миротворчих операціях, склали план створення подібного центру для миротворців, і зараз потрібна тільки добра воля і відповідне рішення на його реалізацію.

— Перебування в місії, участь у бойових діях — це стрес, який активізує всі хвороби, що є в людини. Вони ускладнюються, їх набагато важче переносити. Тож ми говоримо про створення спеціалізованого центру, де б були професійні психологи, психотерапевти, психіатри. Від того, що людина знатиме, що їй є до кого звернутися, зменшаться і соматичні захворювання, — впевнена Надія Новосельська.

При цьому учасники обговорення нагадали, як після участі радянських військових у бойових діях в Афганістані різко зросли показники суїцидних настроїв: людину спершу послали воювати під досить шляхетними гаслами, а потім вона почувалася кинутою напризволяще. Результатом стало те, що учасники цієї війни опинилися у жахливому морально-психологічному стані, який у десятки разів підсилили зазнані під час бойових дій психічні травми. А це своєю чергою дуже негативно вплинуло на загальний стан здоров’я цих людей, і навіть на тривалість життя багатьох із них. Цей приклад має примусити замислитися над тим, які наслідки може мати відсутність турботи з боку держави про тих, хто з честю виконав завдання, покладені на них самою ж державою.

— Головна проблема наших миротворців — не суїцидні випадки, а розлади серцевої системи — інфаркти та інсульти, інфекційні захворювання, які не діагностуються. Це й малярія, різноманітні віруси, які лікуються, але призводять згодом до негативних наслідків. Зараз проблема в тому, що відсутні відповідна апаратура, діагностика, ліки, — зауважив Юрій Донськой.

ООН нам допоможе?

Які ж виходи з ситуації, що склалася, вбачають у громадських організаціях, що об’єднують колишніх миротворців та усіх не байдужих до цієї проблеми?

На погляд учасників круглого столу, насамперед ми маємо проблему навіть не державного, а наддержавного рівня, адже йдеться про виконання завдань, які формулює Організація Об’єднаних Націй. Отже, це проблема, яка стосується всієї ООН і, напевно, повинна вирішуватися спочатку на цьому рівні.

— Сьогодні понад 100 тисяч миротворців перебувають під прапором ООН, більше ніж сто країн беруть участь у миротворчих операціях. Якщо така участь розширилася, то має бути єдина уніфікована система пільг і гарантій для миротворців, як, наприклад, Франції, США, так і України. Це не нормально, коли держава делегує свій персонал виконувати миротворчий обов’язок під прапором ООН, а після їхнього повернення у неї немає коштів на те, щоб забезпечити мінімальні соціальні гарантії, — впевнений Юрій Донськой.

За його словами, Україна направляє кращих своїх синів для виконання миротворчих завдань. Отже, ООН повинна допомогти створити гідні умови для них у країні, куди вони повертаються після виконання завдань, які сформулювало керівництво Об’єднаних Націй.

— Тим часом держава не має системи соціальних гарантій і пільг та системи страхування військовослужбовця, який вирушає в місію. Миротворець іноземної держави, окрім страхових полісів ООН, має ще додаткові можливості страхувати своє життя в компаніях, які спеціалізуються на таких ризиках. У нас, на жаль, події в Лівані засвідчили, що компанії, які приходять як страхувальники життя миротворця, потім працюють як звичайні «чорні кидали», шукаючи будь-які підстави, щоб не виплачувати компенсацію, і не розглядають поранення, контузію чи травму як страховий випадок. За двадцять років нічого не змінилося, бо як не було системи страхування, так і немає. Сьогодні в Україні майже відсутня система страховок для військового персоналу — лише одна незначна виплата за загибель чи поранення, і все, — зазначає Юрій Донськой.

Що стосується спеціалізованого медичного центру для миротворців, то, на його погляд, Україна може звернутись до країн-партнерів і створити спільно з ними центр для проведення на нашій території лікування ще й іноземних миротворців і за ці кошти лікувати українських.

— Ми ж маємо такі унікальні реабілітаційні ресурси. Там можна задіяти медичних працівників, які теж були в місіях, вони можуть реалізуватися як фахівці, — пропонує він.

Взагалі ж, на переконання учасників круглого столу, Україна за підтримки ООН цілком спроможна вирішити питання соціальної підтримки та медичного обслуговування своїх миротворців. І разом з тим українська влада демонструє готовність підтримати свої «блакитні шоломи» — зокрема, підвищуючи рівень їхньої грошової винагороди під час служби у місіях. Залишилося лише цю турботу перенести й на тих, хто вже залишив місії та повернувся додому...

Джерело: www.na.mil.gov.ua
Дмитро ТИМЧУК
Переглянуто разів сторінку: 2099
Ви можете залишити запитання адміністратору на сайті
Листи та побажання надсилайте за адресою: afbrat@ukr.net


Головна | Оголошення | Новини | Документи | Фотогалерея | Архів новин | Правління | Зв'язок
Розробник: RootUa
© 2010