06-09-2010

554

Перший Всеукраїнський форум оборонної промисловості, який відбувся в Києві в останній день літа, став одночасно і першою спробою об’єднання в корпоративне співтовариство розробників та виробників зброї. З метою публічної дискусії про проблеми ОПК і національної армії. Певною мірою форум став демонстрацією, в якій замість прапорів використовувалася інша символіка — оборонні технології. Це ті розробки, які сьогодні ще залишаються на рівні світових стандартів. Те, що чудово продається за кордон і що не соромно було б мати у власній армії. Захід організували неурядові структури — Асоціація «Українські оборонні технології», яка недавно з’явилася, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння й агентство Defense Express.

Ставлення до форуму влади виявилося загадкою для промисловців. Якщо парламент і президентська адміністрація продемонстрували беззастережну підтримку, — форум відвідали голова комітету ВР із питань нацбезпеки та оборони Анатолій Гриценко і керівник комісії з питань ОПК, радник президента України Анатолій Кінах, — то, натомість, ні офіційні представники Кабміну, ні чиновники Мінпромполітики та Міноборони присутні не були. Можливо, тому, що розмова сьогодні ведеться не просто про зниження обороноздатності ЗСУ і кризу ОПК, а про існування армії та оборонки як таких.

ОПК і ЗСУ. Формат-2010

ОПК України колись становив собою солідну чверть радянського, а тепер перебуває в такому стані, що відновленню у повному обсязі не підлягає. Про його ренесанс мріяти немає сенсу. І навіть шкідливо. Щоб не упустити реальних можливостей і, може, розвинути ті осередки життя високотехнологічних шкіл, які вижили завдяки збройовому експорту. Справді, на форумі були представлені підприємства, котрі можна вважати ядром ОПК. Скажімо, високоточні засоби ураження ДККБ «Промінь» і системи протидії високоточній зброї НПФ «Адрон» купують навіть країни НАТО. Системи радіолокації НВО «Аеротехніка» ішли на продаж останніми роками у 40 держав. ТОВ «Телекарт-прилад» створив, практично, ту ж саму лінійку засобів зв’язку, яку пропонував українському військовому відомству один зі світових лідерів сегмента — ізраїльський Tadiran. А розробник і виробник головок самонаведення для ракет і нашоломних систем цілевказівки КП спеціального приладобудування «Арсенал» залишається одним із небагатьох українських підприємств, які беруть участь у роботах зі створення нових літаків п’ятого покоління.

І все-таки це — лише осколки успіху, його віддалене відлуння. Впродовж майже двох десятиліть ОПК жив переважно експортними замовленнями, тоді як армія отримувала одиничні зразки нової техніки. Проте ОПК пов’язаний зі Збройними силами міцною ниткою, яка називається держоборонзамовленням. І ця нитка, котра й раніше була ледь помітна, нині втрачена зовсім. Скажімо, за інформацією А.Гриценка, в Україні державні програми з розвитку оборонно-промислового комплексу за вісім місяців 2010 р. виконані лише на 20%. «На жаль, ми можемо констатувати, що нинішній рік — втрачений для української армії, а бюджет на 2011 рік формується при відсутності відповідної бази», — підкреслив він під час роботи форуму.

Справді, і в армії, і в ОПК і сьогодні немає ні чіткості, ні орієнтирів. Практично, всі великі оборонні проекти, які декларувалися як пріоритети, перебувають у підвішеному стані. Створення багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан» не пішло далі фази проектування. Ще більший подив викликає прагнення деяких чиновників — аж до віце-прем’єра — нав’язати президентові ідею купівлі російського ОТРК «Іскандер» замість розробки власного. Можна припустити, що РФ така поставка технологій буде дуже вигідна: якщо Україна купить ОТРК, вона вже ніколи не створить власну ракету й опиниться на вічному технологічному гачку. Як сьогодні в галузі бойової авіації та систем ППО: без Росії немає можливості ні серйозно модернізувати, ні, тим більше, виготовляти таку продукцію. Будівництво корвета на ЧСЗ, за твердженням заступника губернатора Ігоря Катвалюка, призупинено. Втім, таємниці місцевий чиновник не видав. Держбюджет на 2010 р. і не передбачав коштів на продовження робіт. Головний інженер Дослідно-проектного центру кораблебудування Євген Косоруков зазначив під час форуму, що в 2010 р. передбачено виділення на цю програму 35,8 млн. грн., яких вистачить лише на розрахунки за вже виконані у 2009 р. роботи. «На робочу документацію та будівництво корабля грошей немає», — сказав він. Ще одним пріоритетом колись оголошувалося створення автоматизованих систем управління. Отож, за інформацією гендиректора НВО «Аеротехніка» Валерія Богуславського, замовлення Міноборони зі створення автоматизованої системи управління для ППО не фінансується впродовж двох років.

«Сапсан» залишається чи не єдиним проектом стратегічного рівня, що його національна оборонна промисловість здатна виконати самостійно й посилити обороноздатність держави. Якщо ж для країни буде втрачений корвет, це на добрий десяток років поставить жирний хрест на ВТС України з державами Європи. Адже 38% комплектуючих у ньому — західного виробництва, а на отримання згоди Франції, Італії та Швейцарії брати участь у такій кооперації пішло два роки перемовин. Не кажучи вже про те, що 35 вітчизняних підприємств позбудуться запланованих робіт.

Тим часом військове відомство на 2011 рік у графах, які передбачають витрати на закупівлю нових озброєнь та військової техніки, модернізацію техніки, фундаментальну науку й НДДКР, і навіть продовження термінів експлуатації ОВТ, поставило прочерки. В таких умовах, очевидно, доведеться забути про реалізацію ще одного пріоритету — модернізації парку бойової авіації. За інформацією президента Асоціації «Українські оборонні технології» Володимира Грека, на підприємствах ОПК на цей час лежить замовленої, але не до кінця виготовленої продукції Міноборони на суму 1,2 млрд. грн. Наприклад, на Заводі ім. Малишева чекає чергового траншу батальйон танків Т-64Б із
бойового складу ЗСУ (які модернізуються до версії «Булат»). Збитків зазнають не лише завод-інтегратор, а й 17 підприємств, котрі беруть участь у кооперації. Виконано половину робіт із модернізації танків відповідно до визначеного дворічного циклу, але тепер пріоритети змінилися, і як бути з розібраними машинами далі, ніхто не знає.

Тому-то А.Гриценко й наполягає на тому, що «заплановані показники фінансування армії — це показники руйнування і армії, і ОПК». Що ж стосується ідеї нинішніх менеджерів Міноборони стабілізувати у 2010—2011 рр. ситуацію в ЗСУ за рахунок «вивільнення ресурсів шляхом розформування та скорочення чисельності особового складу військових частин», — то вона всіх трохи здивувала, бо досі будь-яке скорочення потребувало додаткових ресурсів. Кошти ж «від підвищення ефективності економічної та господарської діяльності Міноборони» настільки мізерні, що навряд чи відіграватимуть роль у справі порятунку армії.

В.Грек переконаний: підприємства ОПК країни здатні щорічно виготовляти продукції приблизно на 10 млрд. грн. Цифра названа дуже скромна, бо тільки 2009 р. вартість експортних замовлень становила не менше 10,9 млрд. грн. (1,4 млрд. дол.). Але її не зайве порівняти з іншою цифрою, вирахуваною керівником дослідницьких проектів ЦДАКР Сергієм Згурцем: високотехнологічна продукція становить лише 3% від усього українського експорту, а продукція військового та подвійного призначення — тільки 1,5%. Інакше кажучи, Україну давно вже вважають сировинною країною.

Реформаторство: оборонно-промислова теорія ймовірності

У країні з надлишковою кількістю центрів впливу на такі критичні галузі як військово-технічне співробітництво з іноземними державами, формування та розподіл держоборонзамовлення, розвиток фундаментальних досліджень і ведення перспективних дослідно-конструкторських робіт, зміцнення корпоративного середовища — далеко не остання річ.

Правда, в умовах України говорити про корпоративну етику непросто. Навіть на рівні підприємств, котрі належать до різних міністерств, це відчувається. Той-таки голова промислового відомства Дмитро Колесніков вважає оборонними тільки «свої» 77 (за даними інших державних структур, їх 79). Тому 42 підприємства військового відомства і 13 НКАУ стоять настільки відокремлено, що їм не до участі в обговоренні спільних проблем. Зрозуміло, як і чим живуть 15 підприємств ФДМУ, три — СБУ, одне — МВС, знають тільки вони самі. Звідси й розмитість пріоритетів, практична неможливість проведення інвентаризації технологій і, найголовніше, — координації. Наприклад, тільки стрілецькою зброєю в країні займаються чи не два десятки науково-промислових структур як мінімум трьох різних відомств (не враховуючи приватних). І тому, слід гадати, цей напрям залишається у країні провальним.

Очевидно, внаслідок цього А.Кінах, який готує реформу ОПК та вертикалі ВТС, питанням номер один називає «відновлення системи державного управління». Радник президента і глава спеціальної комісії прогнозує, що для контролю за галуззю буде створено агентство з питань оборонної промисловості. «Це буде центральний орган влади з підпорядкуванням на стику Кабміну і Ради нацбезпеки», — прогнозує він. Інакше кажучи, він визнає однаково важливими як політичний, так і економічний рівні життя ОПК. Створення вертикально-інтегрованих груп і приватизація, які також заплановані у рамках реформи, — давній задум, що постійно відкладається. У рамках укрупнень може бути реалізований ще один амбіційний план — створення холдингу на базі «Укрспецекспорт». І, відповідно, раціональний підхід до наділення підприємств та об’єднань правами спецекспортера. Ці кроки тим більше слід було б зробити, коли брати до уваги динаміку військово-технічного співробітництва. Так, із 2003-го по 2009 р. обсяги експорту українського озброєння подвоїлися, тоді як у світі цей показник зріс у 2,6 разу. Тобто Україна вже давно відстає не тільки від групи лідерів, а й від блоку зовсім нових гравців, яких ще вчора взагалі не знали на світовому ринку озброєнь. Якщо не вжити адекватних кроків, Китай, ПАР, Південна Корея, Польща найближчими роками випередять Україну, не кажучи вже про такі країни, як Ізраїль, Швеція чи Іспанія.

Реформування, безперечно, необхідне на нинішньому етапі життя ОПК і структури ВТС. Головне — щоб відповідальні особи не захопилися самим процесом і не забули основного постулату управління оборонкою, прийнятого у світі. Він гласить: роль держави в управлінні ОПК має зводитися до ефективної реалізації двох речей — розподілу держоборонзамовлення та видачі ліцензій на збройовий експорт. Якщо держоборонзамовлення не буде взагалі, а підприємства, котрі тільки животіють, строєм поженуть у чергу до спецекспортерів, — то логіка реформ може втратитися. Сьогодні підприємства оборонки загнані в надто вузький коридор, що позбавляє їх маневру. Одне з головних гальм для ОАК — його належність на 90% державі. Було б півлиха, якби підприємства вчасно реструктуризували й акціонували. Тоді можна було б вирішувати без шкоди для інтересів галузей бодай такі завдання як інтеграція в міжнародні науково-промислові структури, зокрема інтеграція вітчизняного авіапрому в російський ОАК. Але заплановане наприкінці 2008 р. акціонування для підприємств літакобудування до кінця нинішнього року (відповідно до затвердженої концепції) навряд чи здійсненне.

Про вузькість нинішнього формату державного управління переконливо каже генеральний директор «Арсеналу» Микола Лихоліт. Головною проблемою він називає відсутність зобов’язань замовника (найчастіше — Міноборони) серед пунктів контракту, який підписують сторони. Хіба несправедливо, що замовник повинен відповідати за замовлену, але неоплачену роботу? Наприклад, при погашенні кредиту. І якщо замовник не може здійснити оплату в перші три-чотири місяці року (коли, як у нас часто буває, немає ні бюджету, ні держоборонзамовлення), то мають бути забезпечені прийнятні умови кредитування підприємств, — адже зарплату робочим треба платити і в січні—березні, а не тільки з травня, коли в нас починаються реальні виплати в рамках держоборонзамовлення.

Чи є альтернатива?

Експерти переконані, що є.

Необхідна реалізація жорсткішого підходу до оборонних пріоритетів, яка має базуватися на здатності підприємств ОПК, за умови відповідної підтримки, виконувати самостійні або спільні з іноземними державами програми.

Є сенс на кілька років офіційно відмовитися від нереалістичної кампанії переходу на професійну армію. Витрати на контрактний спосіб комплектування ЗСУ не приведуть до посилення обороноздатності, зате відтягнуть значні ресурси на придбання службового житла.

Варто вивести одну-дві пріоритетні програми в ранг національних. Тобто фінансувати їх окремо від бюджетних витрат на національну оборону, що дозволить уникнути дисбалансу в щомісячному фінансуванні та суперечок між відомствами при підготовці до виробництва.

Є можливості використання альтернативних ресурсів. Зокрема, фінансуючи проект Ан-70, можна
максимально використовувати корпоративні кошти. Зокрема логічною була б концентрація всіх військово-транспортних можливостей держави шляхом об’єднання авіакомпанії АНТК «Авіалінії Антонова» з УАТК і малими авіакомпаніями державних оборонних підприємств. Активніше можуть використовуватися і кошти від збройового експорту.

Нарешті, ніхто ще не думав про конвертацію налагоджених політичних відносин із Росією в реальні інтереси України в секторі безпеки. Наприклад, шляхом взаємовигідного обміну з РФ, коли замість кількох старих систем (літаків-торпедоносців, засобів ППО), які спільно чи російською стороною модернізуються на експорт у треті країни, Україна отримує одну нову систему такого самого типу.

І, звісно, частину ресурсів можна отримати за рахунок горезвісної приватизації оборонних підприємств. Якщо вона буде прозорою, продуманою й гарантуватиме умови збереження профілю підприємства.

Усього цього можна досягти, якщо буде на те політична воля. Якщо до безпеки держави буде виявлений справжній інтерес.

Валентин БАДРАК
(Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння)

Джерело: www.mil.in.ua - Український мілітарний портал

Переглянуто разів сторінку: 1149
Ви можете залишити запитання адміністратору на сайті
Листи та побажання надсилайте за адресою: afbrat@ukr.net


Головна | Оголошення | Новини | Документи | Фотогалерея | Архів новин | Правління | Зв'язок
Розробник: RootUa
© 2010